Сіцінський Юхим Йосипович

археолог, історик, етнограф, музеєзнавець

/Files/images/Sicinsk.jpg Народився 10 грудня 1859 року у селі Мазники Летичівського повіту Подільської губернії (Хмельницька область). Його батько, дід і прадід були священниками.
Навчався в Кам’янець-Подільському духовному училищі, а потім – у Кам’янецькій духовній семінарії та Київській духовній академії, яку закінчив у 1885 році із ступенем кандидата богослов’я. Після завершення навчання працював учителем у Бахматі на Катеринославщині, а в 1889 році переїхав до Кам’янця-Подільського.
У 1892-1918 роках він редактор подільських періодичних видань: «Подольские епархиальные ведомости», «Православная Подолия», «Подолия». Під редакцією Юхима Йосиповича вийшли «Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета».
Ю.Й. Сіцінський заснував в Кам’янці-Подільському історико-археологічний музей і був його завідуючим (1890 р. – листопад 1922 р.).
Завдяки його енергії були зібрані значні колекції українського мистецтва, етнографії, археології та історії.
У 1918 році, коли в Кам’янці було засновано університет, Ю.Й. Сіцінський був обраний приват-доцентом богословського факультету, де читав лекції з церковної археології.
В кінці ХІХ століття видав книгу «Археологическая карта Подольской губернии», в якій систематизував майже дві тисячі пам’яток кам’яного віку, доби міді і бронзи, раннього залізного віку та періоду Київської Русі ІХ-ХІІІ ст.
Особливе місце серед його досліджень займає велика монографія про Кам’янець-Подільський.
Чимало зроблено дослідником і у справі збирання та вивчення етнографічних матеріалів Поділля.
Ю.Й. Сіцінський проявив себе і як знаток історії архітектури. Його перу належить ряд праць історико-архітектурного характеру.
В роки сталінщини з боку адмінорганів зазнав утисків і принижень.
Працюючи у Лаврському музеї м. Києва науковим співробітником, Ю.Й. Сіцінський захворів. В 1935 році він повернувся до Кам’янця. Тут 7 грудня 1935 року вчений помер.

Прилюк Дмитро Михайлович

журналіст, письменник, вчений, педагог


/Files/images/priljuk_dmitro_mikhajlovich.jpg Народився 8 листопада 1918 року в с. Божиківцях Деражнянського району Хмельницької області.
Навчаючись у місцевій школі, він став активним дописувачем в газети: в районну Деражнянську «За соціалістичну
перебудову», в обласні «Більшовицька правда» і «Молодий більшовик» та нову газету політвідділу Деражнянської МТС «За більшовицький урожай».
Після закінчення в 1937 році десятирічки Деражнянський райком комсомолу та редакція райгазети дали Д.М. Прилюку рекомендацію для вступу в Український комуністичний інститут журналістики в Харкові, який закінчив з червоним дипломом 1940 року.

Воював на Південно-Західному та Калінінському фронтах. По війні весь час на газетній роботі: кореспондент, заступник редактора та редактор Полтавської, Вінницької та Київської обласних газет. У лютому 1956 року Дмитра Михайловича було призначено редакторам республіканської газети «Колгоспне село». За роботу в цій газеті нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора» та Малою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки.
З листопада 1958 року Дмитро Михайлович розпочав роботу в Київському державному університеті, якому віддав тридцять років життя, з них близько 15-ти був деканом факультету журналістики. Це була копітка наукова, викладацька, педагогічна, письменницька праця, в результаті якої він став відомим українським письменником, публіцистом, лауреатом Республіканської журналістської премії ім. Я. Галана, журналістом, докторам філологічних наук, професором.
За роки життя Дмитро Михайлович написав більше 25-ти книг – повістей і романів, збірок нарисів, фейлетонів і публіцистичних статей. Написав дві книги для дітей.
Автор збірок нарисів «Уроки» (1956), «Здорові будьте, люди» (1960), «Село на нашій Україні», «Шукачі скарбу» (1961), романів «Де ти, доле?» (1971), «Повноколосся»(1977), «Роки неспокійного сонця» (1991), повістей «Село, а в ньому люди» (1976), «Земносили» (1979), «Ми були молоді» (1980) та інші.
Член Спілки письменників України. У пресі виступав під псевдонімами Д.Подолянин і Дмитро Рубан.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За участие в Великой Отечественной войне», «За работу в тылу», «За победу над Германией», «За доблестний труд», Малою золотою медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки; Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.
22 вересня 1987 року Дмитро Прилюк пішов в засвіти.

Горлецький Лук’ян Петрович

прикордонник, журналіст, письменник

/Files/images/Горлецький Лук\'ян Петрович.jpg Народився 23 грудня 1910 року в селі Криничне Деражнянського району Хмельницької області. Селянська сім’я Горлицьких жила в нестатках.
Навчаючись в Деражнянській семирічці, брав активну участь у ліквідації неписьменності. Після закінчення школи влаштувався робітником на залізничну станцію Деражня. Згодом за комсомольською путівкою вступає до Саратовського військового училища прикордонних військ, яке з відзнакою закінчив у 1931 році і отримав призначення на Памір.

Перебуваючи на службі, пише короткі оповідання, статті до окружної прикордонної газети. Служив у прикордонних військах командиром взводу, заступником начальника, а згодом начальником застави, заступником редактора і редактором окружної газети.
ІІ Світова війна застала Горлецького на Кавказі у діючій армії. Пройшов через горнило усієї війни. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Червоного Прапора, медалями. В 1957 році став членом Спілки письменників СРСР. З 1959 р. – офіцер запасу.
Окремими виданнями вийшли повісті «Далека застава» (1950), «Останній рейс» (1956), збірник оповідань «Таємною стежкою» (1958), книги повістей та оповідань «Джангірові кутаси» (1961), «Кордон» (1964), та ін.

Писав російською мовою. Після виходу на пенсію Л.П. Горлецький переїхав до Львова, де працював у письменницькій організації.
Часто приїжджав на Деражнянщину, зустрічався із читачами своїх книг.
Помер 29 січня 1986 року.

Вавринчук Микола Пророкович

генерал-майор СБУ, правник, педагог, громадський діяч

/Files/images/Вавринчук.jpg Народився в 1953 році в с. Загінці Деражнянського району Хмельницької області. Фахівець в галузі забезпечення національної безпеки України, кандидат політичних наук, доцент. Депутат Хмельницької обласної ради (1994-98). Генерал-майор (1999). Ордени «Святий Дмитро Солунський» 4-го ступ. (2002), «За заслуги» 3-го ступ. (2003), медалі та ін. нагороди. Кандидат політичних наук (2003).
Біля 30 років прослужив в органах державної безпеки, почесний співробітник Служби безпеки України, відмінник освіти, з 2008 року заступник голови Хмельницької обласної державної адміністрації з гуманітарних питань.
Автор понад 45 наукових праць і публікацій з проблемних питань забезпечення національної безпеки, політології, історії та юридичної діонтології. Один із авторів і упорядників книг про голодомор 1932-1933 рр. на Хмельниччині.
ОСВІТА:
історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (1979, нині університет, Хмельницька область);
Вищі курси оперативного та керівного апарату органів держбезпеки (1981, м. Москва, нині РФ).
ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ:
Працював учителем у с. Котюржинці Красилівського району Хмельницької області.
1980-1990 - в органах безпеки: від оперуповноваженого - до начальника міжрайонного відділу управління в Хмельницькій області;
1990-2005 - у Центральному управлінні СБУ в м. Київ, 1996 - заступник начальника управління СБУ в Тернопільській області, 1997-2003 - начальник управління СБУ в Чернігівській області, начальник управління СБУ в м. Київ, від грудня 2003 - начальник управління СБУ в Хмельницькій області.
від 2005 - проректор, 2006 - доцент Хмельницького університету управління і права. Від лютого 2008 - заступник голови Хмельницької ОДА з гуманітарних питань.

Йолтуховський Микола Михайлович

генерал-лейтенант

/Files/images/Йолтуховський Микола Михайлович.jpg Народився 9 березня 1940 року в с. Явтухи Деражнянського району Хмельницької області в селянській родині.
Після закінчення середньої школи в 1959 році був призваний на службу в прикордонні війська. Пройшов службу від солдата до начальника застави. Після закінчення в 1973 році Військової Академії ім. М.В. Фрунзе проходив службу в Прибалтиці, на Далекому Сході, в Середній Азії та Афганістані на посадах коменданта прикордонної комендатури, заступника начальника штабу, начальника штабу прикордонного загону, начальника прикордонного загону та ін.
У 1985 році закінчив курси Академії Генерального штабу.
З набуттям Україною державної незалежності виявив бажання повернутись у рідний край. З травня 1992 року призначався на посаду начальника Північно-Західного Управляння Прикордонних військ України.

За роки службової діяльності М.М. Йолтуховський нагороджувався орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, «За заслуги» ІІІ ступеня, «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня, Червоної Зірки та 18 медалями.
Міжнародна Кадрова Академія нагородила Миколу Михайловича Золотою медаллю «За ефективне управління».
Помер у грудні 2008 року. Похований на Личаківському цвинтарі м. Львова.

Каспрук Арсен Арсенович

літературознавець, критик, поет

/Files/images/Каспрук Арсен Арсенович.jpg

Народився 8 березня 1919 року у с. Стреків Деражнянського району Хмельницької області у багатодітній селянській сім’ї.
Після закінчення Вовковинецької середньої школи в 1938 році поступив на перший курс філологічного факультету Київського університету. З 1941 по 1945 р. був на фронтах Вітчизняної війни. Після демобілізації закінчив Київський університет. У 1947 – 1948 рр. працював завучем і викладачем української мови та літератури у Вовковинецькій середні школі. Затим вчився в аспірантурі інституту літератури АН УРСР. З 1952 р. на науковій роботі. У 1953 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Лірика Лесі Українки».
Нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями. В українській періодиці, наукових збірниках публікувалися його дослідження з питань української класичної та сучасної літератури.
А. Каспрук – автор книг «Яків Щоголів. Нарис життя і творчості», «Леся Українка. Літературний портрет» (1958), «Філософські поеми Івана Франка» (1965), «Українська поема кінця ХІХ початок ХХ століття. Ідеї, теми, проблеми жанру» (1973).
Член Спілки письменників України з 1962 року. Складна і суперечлива була доля його книжок. Автора не раз звинувачували у націоналізмі, готувались погроми його праць з подачі ЦК КПУ на вченій раді інституту літератури. До останніх днів науковець Каспрук не полишав своєї літературної творчості. Крім наукових праць захоплювався поезією. Писав чудові ліричні вірші, окремі з яких були покладені на музику. А така пісня, як «Світанок» (музику написав В. Верменич) вже десятки років входить до репертуару українських бандуристів.
Помер А.А. Каспрук 10 листопада 1982 року.

Мацюк Анатолій Романович

доктор юридичних наук, професор

/Files/images/МАЦЮК.jpg

Народився в 1940 р. в м. Деражні Хмельницької області.
Після закінчення Деражнянської середньої школи навчався спочатку у Московському державному університеті ім. М. Ломоносова, потім у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка – на юридичному факультеті.
В 1984 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора юридичних наук. З 1989 року професор, а з 1997 року – академік Української політичної академії.
З 1989 року А.Р. Мацюк працює в апараті Верховної Ради України. Він є одним з авторів Декларації про державну незалежність України та нової Конституції України.

У 1990 році йому присвоєно звання професора, прийшов на роботу до Верховної Ради. Очоливши групу наукових консультантів при Президії Верховної Ради Української РСР, Анатолій Романович брав безпосередню участь у підготовці доленосних документів, спрямованих на відродження державної незалежності України, в тому числі Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, Концепції нового Основного Закону та проекту Конституції, ухваленого 28 червня 1996 року. З 1997 року – академік УАПН. Вчений досліджує проблеми конституційного і трудового права, вдосконалення законотворчого процесу. У 1998 році отримав звання заслуженого юриста України, має багато урядових нагород.Творча ініціатива Анатолія Романовича проявилася в реорганізованому відповідно до нової Конституції Апараті парламенту, коли на місці групи наукових консультантів постало науково-експертне управління, яке він очолив, а згодом — Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, керівником якого А. Мацюк був до 2005 року. З 2006 року Анатолій Романович працює в Інституті законодавства Верховної Ради України вже як радник дирекції, реалізуючи й надалі свій багатющий науково-практичний досвід. Крім того, він блискуче проявив себе на педагогічній ниві, передаючи набуті знання та навики молодому поколінню в Українській школі законотворчості Інституту законодавства Верховної Ради України.З 2012 року Мацюк А.Р. працює в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ.

Працелюбність, щирість і готовність прийти на допомогу вже давно стали своєрідною візитівкою Анатолія Романовича, він заслужив беззаперечний авторитет і повагу серед численних колег та учнів. Його творчі здобутки по праву відзначені багатьма нагородами. Він удостоєний почесного звання «Заслужений юрист України», нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. З особливою шаною Анатолій Романович прийняв медаль Верховної Ради «30 років Декларації про державний суверенітет України», в розробці якої він брав безпосередню участь.

Олійник Борис Степанович

заслужений працівник транспорту України

/Files/images/Олійник.jpg
Народився 23 червня 1934 року в с. Божиківці Деражнянського району Хмельницької області в родині вчителя. Закінчив десять класів Женишковецької середньої школи (Віньковецький район) із золотою медаллю.
У 1952 році вступив до Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, котрий закінчив «З відзнакою» у 1957 році за спеціальністю «Експлуатація залізниць» і був направлений на Південно-Західну залізницю для роботи за фахом.
Працював на посадах: чергового по станції, начальника станції, начальника відділу експлуатації, заступника начальника відділку залізниці, начальника Гайворонського та Конотопського відділків залізниці.
В травні 1976 року був призначений головним інженером Південно-Західної залізниці, з січня 1979 року – першим заступником начальника залізниці, з вересня 1980 року працював на посаді начальника Південно-Західної залізниці.
14 грудня 1990 року Постановою прем’єр-міністра України був призначеним Президентом Державної адміністрації залізничного транспорту – Укрзалізниці (за сумісництвом з роботою начальника Південно-Західної залізниці), на посаді якого працював до лютого 1993 року.
З 26 квітня 1986 року здійснював безпосереднє керівництво перевезенням евакуйованого населення, вантажів і матеріалів, необхідних для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та роботами для подальшого забезпечення її життєдіяльності.

Обирався депутатом 10-го, 11-го та 12-го скликань Верховної Ради України від Коростенського та Жмеринського виборчих округів.
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами «Жовтневої Революції», «Знак Пошани» та «За заслуги» ІІІ ступеня, багатьма медалями.

Двічі в 1967, 1985 роках нагороджувався знаком «Почесному залізничнику».
1 жовтня 1999 року був вбитий біля власної квартири.

Чернілевський Дмитро Володимирович

доктор педагогічних наук

/Files/images/Чернілевський Дмитро Володимирович.jpg Народився 5 листопада 1934 року в с. Гришки Деражнянського району, що на Хмельниччині в багатодітній сім’ї.
Після закінчення семи класів місцевої школи навчався в Жмеринському залізничному училищі № 1, де одержав спеціальність слюсаря. По закінченні навчання працював на вагоноремонтному заводі м. Жмеринка.
В 1854 році поступив в Люблінський технікум трудових резервів. Затим працював в багатьох навчальних закладах технічного спрямування.
Д.В. Чернілевський – академік Міжнародної академії інформатизації й Академії професійної освіти, доктор педагогічних наук, професор, керівник Центру креативної педагогіки, голова дисертаційної ради, завідуючий кафедрою теоретичної й практичної механіки, почесний професор Московської державної технологічної академії.
З 2003 року Д.В. Чернілевський працює у Вінницькому соціально-економічному інституті, Університеті «Україна».

Д.В. Чернілевський – основоположник школи креативної педагогічної технології зі створення дидактичних систем інформаційно-предметного забезпечення дисциплін загально-технічного блоку. Автор понад 30 монографій, підручників, навчальних посібників і близько 200 науково-публіцистичних праць.
Нагороджений Орденом Дружби, нагрудним знаком «Почесний працівник вищої професійної освіти Росії».

На власні кошти разом з братом Сергієм Чернілевським побудували в с. Гришках православний храм.

Чернілевський Сергій Володимирович

генерал-полковник

/Files/images/Чернілевський Сергій Володимирович.jpg Народився 30 жовтня 1945 року в с. Гришки Деражнянського району Хмельницької області в багатодітній селянській сім’ї. У 1961 році закінчив Гришковецьку 8-мирічну школу. Закінчивши Радовецьку середню школу в 1963 році, поступив до Київського вищого загальновійськового училища.
Після закінчення навчання проходив військову службу в Забайкальському військовому окрузі (Російська Федерація) на посадах командира взводу, роти. Затим в Одеському військовому окрузі (1972-1974) – командир мотострілецького батальйону. В кінці 1974 року переводиться в м. Вільнюс на посаду начальника штабу 594-го механізованого полку.
1979-1982 рр. – командир 167 мотострілецького полку (м. Калінінград); 1982-1984 рр. – заступник командира 1-ї Московської – Пролетарської мотострілецької дивізії;
1984-1988 рр. – командир 26-ї мотострілецької дивізії Прибалтійського округу (м. Гусєв, Калінінградська область);
1987-1989 рр. – слухач академії Генерального штабу ім. М.В. Фрунзе (м. Москва);

1989-1992 рр. – начальник штабу 3-ї танкової армії – заступник головного командувача Західної групи військ (Німеччина);
1992 р. – прийняв військову присягу на вірність народу України;
1992-1998 рр. – 1-й заступник командувача військ Одеського військового округу;

1998-2003 рр. – командувач Західного оперативного командування.
Нагороджений орденами: Червоної Зірки, «За службу Батьківщині», «За заслуги» ІІ-ІІІ ступенів, медалями СРСР, України та зарубіжних держав.

В даний час знаходиться у відставці. Проживає у м. Одесі.

Кiлькiсть переглядiв: 2945

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.