Повернутися до звичайного режиму

Андріюк Євгеній Олександрович

(17.06.1993 – 29.08.2014)

/Files/images/Андріюк.jpg

21-річний розвідник Євген Андріюк, боєць 8-го окремого полку спецпризначення, вважався зниклим безвісти ще з кінця літа 2014 року. Рідні у Деражні нестерпно довго чекали звістки від нього. До останнього сподівалися, що Женя у полоні і скоро повернеться додому. Та сталося найгірше: через майже вісім місяців, 20 квітня 2015 року, до рідного дому воїна надійшла страшна звістка. Текст ДНК підтвердив: загиблий солдат, який з 1 жовтня 2014 року спочиває на Алеї невідомих учасників АТО запорізького кладовища, і є їхній Женя. Народився Євгеній Андріюк 17 червня 1993 року у м. Деражня Хмельницької області. У 2008 році закінчив 9 класів Деражнянського НВК ЗОШ І-ІІІ ст. № 2, гімназія. У цьому ж році вступив у Деражнянський професійно-аграрний ліцей. Після закінчення ліцею у 2011 році Євген здобув професії тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря-ремонтника і водія автотранспортних засобів. Але хлопець мріяв про військову службу. І вже у 2012 році закінчив курси військовослужбовців за контрактом, а у 2013 – курси молодших медичних спеціалістів.

Був кілька місяців в АТО, потім госпіталь, потім перепідготовка в Костополі і знову на війну. З 21 серпня 2014 року солдат Євген Андріюк знову боронив рідну землю від загарбників у зоні проведення антитерористичної операції у складі одного з батальйонів 51-ї ОМБР. За посадою він був розвідник-радист, а на полігоні перекваліфікувався на навідника-оператора бойової розвідувальної машини – «БРМ-1К». Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня і через дезертирство під тиском ворога окремих українських частин вже 28 серпня іловайське угрупування опинилося в оточенні. Женя з побратимами проривалися на допомогу 3-му батальйону під Іловайськом. Але прорватися не змогли, був зустрічний бій. Як потім з'ясувалося, і це підтвердили у полку, через відсутність рацій по них стріляли ще й свої. 29 серпня вночі російський президент Путін звернувся до бойовиків із закликом відкрити гуманітарний коридор для українських військових, що опинилися в оточенні. Терористи згодом заявили, що готові випустити бійців з оточення. Українські військові організованими колонами почали рух з міста, однак колони підступно розстріляли, завдавши великих втрат українським військам. Євгена Андріюка разом з його бойовими побратимами оточили терористи, а вранці 29 серпня був уже смертельний “зелений коридор”. Колону українських військових виводив “БРМ-1К”, якою керував механік-водій Олег, а за гарматою сидів Євген Андріюк. Зайняли оборону на блокпостах, по них весь час била ворожа артилерія. 29 серпня в районі населених пунктів Осиково Старобешівського району, Агрономічне і Многопольє Амвросієвського району Донецької області Євген отримав важке поранення у живіт. Бойову машину, в якій їхав Женя зі своїм другом, підірвали вороги. Вони потрапили в полон до десантників дивізії Російської Федерації із Іваново. Разом з іншими полоненими Євгена повантажили в «Камаз» та увесь день возили лісами і полями. Не всі витримали цю поїздку. Зв'язок з військовослужбовцем цього дня був обірваний і відомостей про його місце перебування не надходило. Остання СМС-ка 29.08.14р. вранці: «Будемо прориватися до своїх». Більше ні слова, ні звістки. Рідні до останнього вважали його живим. І лише 20 квітня 2015 року стало відомо, що на Кушугумському кладовищі у Запоріжжі 1 жовтня на Алеї невідомих учасників АТО у могилі № 3190 поховали військовослужбовця 8-го окремого полку спеціального призначення Євгена Андріюка. Після встановлення особи за тестом ДНК у квітні 2015 р. перепохований у м. Деражня Хмельницької області. Євгеній залишив на згадку нам свою людяність, доброту, товариськість. Такі хлопці, як він, повинні жити вічно.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Публікації у періодиці

У зоні АТО зник спецпризначинець Євген Андріюк: рідні просять допомогти у пошуках // Життя міста. – 2014. – 5 груд. – С. 1.

Тарахтій С. Розвідник Євген Андріюк повернувся в Деражню… // Життя міста. – 2015. – 24 квіт. – С. 1-2.

Яковлєва Л. Зустрічала Деражня героя білим цвітом дерев та сумним передзвоном... // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 30 квіт. – С. 1, 4.

Герої не вмирають : [некролог] / пед. та уч. колективи НВК № 2, кл. кер. Загродська В. Д. // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 30 квіт. – С. 7.

Нестеришин С. Деражнянці віддали останню шану Євгенію Андріюку : [прощання з героєм-земляком] // Життя міста. – 2015. – 8 трав. – С. 1-2.

Президент нагородив військовослужбовців з Деражні посмертно [орденом "За мужність" ІІІ ст. Євгенія Андріюка та Віталія Каракулу] // Життя міста. – 2015. – 12 черв. – С. 1-2.

Президент України посмертно нагородив орденом "За мужність" ІІІ ступеня трьох військовослужбовців-земляків: Євгена Андріюка, Віталія Каракулу та Василя Григор'єва // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв. – С. 5.

Їх імена і подвиг – незабутні : [нагороджено орденом за «За мужність» ІІІ ст. Є. Андріюка, В. Каракулу та В. Григор'єва посмертно] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв. – С. 1.

Стефанюк С. Матері Євгенія Андріюка – Олені Олександрівні вручили орден «За мужність», яким сина нагороджено посмертно // Життя міста. – 2015. – 13 серп. – С. 1.

Про нього писатимуть вірші : [про героя Євгенія Андріюка] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 27 серп. – С. 2.

Пливе печаль над рідною землею... : [18 лютого 2016 р. у м.Деражні відкрито банер пам'яті загиблих бійців АТО] // Моя громада. – 2016. – 25 лют. – С. 7.

Слободянюк Т. Школа чотирьох героїв : [у Деражнян. НВК ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 (гімназія) відкрили мемор. дошки колишнім учням, які загинули на Сході України] // Поділ. вісті. – 2016. – 1 берез. – С. 1.

Хамазюк А. Пішли на Схід простими хлопцями, а повернулися Героями: [у НВК № 2 пройшло відкриття мемор. дощок чотирьом випускникам школи – героям АТО, які загинули] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 3 берез. – С. 1, 3.

Литвин С. Наші жінки: мужні, небайдужі, талановиті : [про маму героя АТО Є. Андріюка – О. О. Андріюк] // Моя громада. – 2016. – 3 берез. – С. 6.

Савуляк О. Відтепер альма-матер під вартою героїв : [урочисте відкриття мемор. дощок героям АТО у НВК № 2] // Моя громада. – 2016. – 3 берез. – С. 3.

Савуляк О.Турніри пам'яті: [присвячені Дикленок Л.Ф., вчителю Вовковинец. ЗОШ та Є. Андріюку – учаснику АТО] // Моя громада. – 2016. – 14 квіт. – С. 1-6.

Сидорук В. Вулицям Деражні – імена героїв-патріотів : [громад. обговорення у міськ. раді] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 19 трав. – С. 3.

Пам'яті п'яти героїв : [відкрито пам'ятні дошки у Деражнян. аграр. ліцеї] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 26 трав. – С. 2.

Ліцей своїх героїв пам'ятає : [в Деражнян. аграр. ліцеї відкрито мемор. дошки колишнім випускникам, які загинули в АТО] // Моя громада. – 2016. – 26 трав. – С. 3.

Електронні ресурси

Андріюк Євген Олександрович. Вікіпедія [Eлектронний ресурс].—Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki /. – Мова укр. – Назва з екрану.

Андріюк Євген Олександрович. Сторінка пам'яті захисника України [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://memory.ye.ua/Geisun_igor. – Мова укр. – Назва з екрану.

Андріюк Євген Олександрович. Книга пам’яті [Електронний ресурс]: Міністерство оборони України:офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua/1 andriuk.htm.– Мова укр. – Назва з екрану.

Воронюк Артем Юрійович

(08.08.1993 – 01.03.2016)

/Files/images/Воронюк.png

Щохвилини хлопці на передовій борються із загарбниками, що зазіхають на наші кордони. За спинами наших героїв – батьки, сестри, брати, дружини, дівчата, друзі, вся Україна. Кривава війна на Сході продовжує смертельні обжинки, забираючи невинні людські життя. 1 березня 2016 року недалеко від смт. Тошківка Попаснянського району Луганської області війна відібрала життя ще трьох українських героїв. Одним із загиблих був наш земляк Артем Воронюк із села Нижнє. Це одинадцяте прізвище у печальному мартиролозі загиблих у цій непотрібній війні деражнянців. Воїни 80-ї окремої бригади підірвалися на ворожій протитанковій міні ТМ-64, всього в легко броньованому автофургоні було п’ятеро людей.

Народився Артем Воронюк 8 серпня 1993 року в с. Нижнє Деражнянського району Хмельницької області. Успішно закінчив Нижнянську ЗОШ I-II ступенів, згодом – Деражнянський професійний аграрний ліцей. Вчителі згадують його як спокійного, розумного, працелюбного учня. Свідомо вибравши військову службу, підписав контракт. З перших днів в АТО знаходився в найгарячіших точках. В ході боїв отримав поранення, після госпіталю не залишився на реабілітацію, а знову – до своїх побратимів, які стали для нього вже найріднішими. Артем захищав Луганський аеропорт, оборона якого тривала майже 100 днів. 80-та бригада понесла найбільші і найважчі втрати. Виходили вночі, під час бою. Захисники аеропорту не скористалися обіцяним росіянами «зеленим коридором». Йшли пішки більше 9 км.

У вересні закінчувався термін контракту, але батькам не судилося дочекатися додому сина. Після ідентифікації тіла 15 квітня 2016 року героя поховали на кладовищі у селі Слобідка Кальнянська Деражнянського району. Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно). Болить Україну за таких юних синів, болить нам усім. Вони дарують мир своєю кров’ю, вони доводять, що ми сильна, незламна нація.

Публікації у періодиці

Під Луганськом загинув Артем Воронюк : [наш земляк із с. Нижнє] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 10 берез. – С. 1.

Кора Т. Пам'ятаймо героя! : [в АТО загинув Артем Воронюк з Нижнього] // Поділ. вісті. – 2016. – 19 квіт. – С. 2.

Савуляк О. Він йшов лише вперед. І раптом – вибух...: [Артема Воронюка поховали на рідній землі] // Моя громада. – 2016. – 21 квіт. – С. 2.

Вічна пам'ять герою АТО Воронюку Артему Юрійовичу : [некролог] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 21 квіт. – С. 7.

Яковлєва Л.Війна не питає, скільки тобі років...: [у Слобідці-Кальнянській поховали Артема Воронюка із Нижнього] // Вісн.Деражнянщини. – 2016. – 21 квіт. – С. 2-3.

Подяка [за допомогу в організації похоронів Воронюка Артема Юрійовича] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 28 квіт. – С. 6.

Нагороджено Артема Воронюка. Посмертно // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 12 трав. – С. 5.

Пам'яті п'яти героїв : [відкрито пам'ятні дошки у Деражнян. аграр. ліцеї] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 26 трав. – С. 2.

Ліцей своїх героїв пам'ятає : [в Деражнян. аграр. ліцеї відкрито мемор. дошки колишнім випускникам, які загинули в АТО] // Моя громада. – 2016. – 26 трав. – С. 3.

Щоб жертва їхня не була даремною : [вшанування загиблих в АТО земляків-героїв в Нижньому] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 20 жовт. – С. 1.

Електронні ресурси

Воронюк Артем Юрійович. Вікіпедія [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki /. – Мова укр. – Назва з екрану.

Воронюк Артем Юрійович. Сторінка пам'яті захисника України [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://memory.ye.ua/Geisun_igor. – Мова укр. – Назва з екрану.

Воронюк Артем Юрійович. Книга пам’яті [Електронний ресурс]: Міністерство оборони України:офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua/3/. voronuk.htm. – Мова укр. – Назва з екрану.

Гейсун Ігор Володимирович

(17.05.1978 – 11.05.2014)

/Files/images/Гейсун.jpg

Народився Ігор Гейсун 17 травня 1978 року в місті Деражня Деражнянського району Хмельницької області. З 1985 року по 1994 рік навчався у Деражнянській ЗОШ №2 I-III ступенів. Після завершення навчання у школі здобув спеціальність у Деражнянському професійно-аграрному ліцеї. Строкову службу проходив у складі військової частини № З009. Працював лісорубом Вовковинецького лісництва, охоронцем ПП «Легіон». Ігор протягом тривалого часу служив у органах внутрішніх справ: у 2007-2011 рр. – у підрозділі міліції швидкого реагування «Беркут» УМВС України у Хмельницькій області, згодом – у підрозділі карного розшуку одного з районних відділів внутрішніх справ на посадах рядового, молодшого та середнього начальницького складу.

В січні 2014 року поїхав на Майдан, де тримав оборону разом з побратимами третьої сотні в трагічні дні лютого. На власні очі бачив, як розстрілювали людей 18-19 лютого, тому не зміг залишитись вдома, коли над Україною нависла загроза. Просто на Майдані в березні, коли Росія розпочала неоголошену війну, записався у щойно створену Національну гвардію. Загинув 11 травня 2014 року у місті Слов’янську. Беззбройний, був розстріляний сепаратистами у голову, серце й живіт. Нелюди після розстрілу знущались над тілом, засунули у рот квиток командира третього відділення І-го батальйону Національної гвардії України. Залишились дружина та 6-річна донька. Ігорю Гейсуну присвоєно звання «Почесний громадянин міста Деражні» та нагороджено пам’ятною медаллю захисника Вітчизни, щоправда, посмертно. На фасаді Деражнянського навчально-виховного комплексу ЗОШ I-III ступенів № 2 встановили меморіальні дошки чотирьом колишнім учням, які загинули під час виконання службового обов'язку в зоні АТО. Подвиг випускників гімназії Ігоря Гейсуна, Євгена Андріюка, Віталія Каракули та Івана Зубкова увічнили в граніті.

Публікації у періодиці

Яковлєва Л. Кривда і правда : [про учасника АТО І. Гейсуна] // Вісн. Деражнянщини. – 2014. – 5 верес. – С. 3.

Пом'янімо. 30 серпня ми всі попрощались зі справжнім Героєм, славним сином Деражнянщини, Гейсуном Ігорем Володимировичем // Вісн. Деражнянщини. – 2014. – 5 верес. – С. 2.

Яковлєва Л.Добре ім'я патріота : [відновлення доброго імені земляка Ігоря Гейсуна] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 19 берез. – С. 3.

Нестеришин С. Вшанували пам'ять Ігоря Гейсуна : [прощання з земляком, який загинув у зоні АТО] / С. Нестеришин // Вісн.Деражнянщини. – 2015. – 20 берез. – С. 2.

Сидорук В.Вулицям Деражні – імена героїв-патріотів : [громадське обговорення у міській раді] / В. Сидорук // Вісн.Деражнянщини. – 2016. – 19 трав. – С. 3.

Пливе печаль над рідною землею...: [18 лютого 2016 р. у м.Деражні відкрито банер пам"яті загиблих бійців АТО] // Моя громада. – 2016. – 25 лют. – С. 7.

Слободянюк Т.Школа чотирьох героїв : [у Деражнян. НВК ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 (гімназія) відкрили мемор. дошки колишнім учням, які загинули на Сході України] / Т. Слободянюк // Поділ. вісті. – 2016. – 1 берез. – С. 1.

Хамазюк А. Пішли на Схід простими хлопцями, а повернулися Героями : [у НВК № 2 пройшло відкриття мемор. дощок чотирьом випускникам школи – Героям АТО, які загинули, захищаючи рідну землю] / А. Хамазюк // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 3 берез. – С. 1, 3.

Савуляк О. Відтепер альма-матер під вартою героїв : [уроч. відкриття мемор. дощок героям АТО у НВК № 2] / О. Савуляк // Моя громада. – 2016. – 3 берез. – С. 3.

Пам'яті п'яти героїв : [відкрито пам'ятні дошки у Деражнян. аграр. ліцеї колишнім випускникам, які звгинули в АТО] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 26 трав. – С. 2.

Ліцей своїх героїв пам'ятає : [в Деражнян. ПАЛ відкрито мемор. дошки колишнім випускникам, які загинули в АТО] // Моя громада. – 2016. – 26 трав. – С. 3.

Електронні ресурси

Гейсун Ігор Володимирович. Вікіпедія [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki /. – Мова укр. – Назва з екрану.

Гейсун Ігор Володимирович. Сторінка пам'яті захисника України [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: http://memory.ye.ua/Geisun_igor. – Мова укр. – Назва з екрану.

Гейсун Ігор Володимирович. Книга пам’яті [Електронний ресурс] : Міністерство оборони України:офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua/4/ geisun.htm.– Мова укр. – Назва з екрану.

Григор’єв Василь Леонідович

(06.11.1983 – 19.01.2015)

/Files/images/Григорєв.jpg

Він був надзвичайно доброю людиною, з небесним поглядом, світлою душею і великим серцем. Народився Василь Григор’єв6 листопада 1983 року, с. Нижнє, Деражнянський район, Хмельницька область. В 1990 році пішов у 1-й клас Нижнянської ЗОШ I-II ст., яку закінчив у 1999 році. Подальшу освіту здобув у Деражнянському професійно-аграрному ліцеї, де освоїв професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. У 2004 році призваний на строкову військову службу, а в 2005 році звільнений в запас.

Коли над Україною нависла воєнна загроза, він, не задумуючись, записався добровольцем. Батько трьох дітей міг би залишитися на Деражнянщині, але обрав дорогу на Схід. Щоб захистити своїх доньок, щоб не дозволити дістатися ворогові його домівки. В серпні 2014 року мобілізований на військову службу у 81-окрему аеромобільну бригаду (90-й окремий аеромобільний батальйон), якій довелось захищати найгарячішу точку АТО – Донецький аеропорт. Василь Григор'єв потрапив до числа тих кількох десятків військовослужбовців, які до останнього утримували свої позиції у терміналі. Аж поки сепаратисти не підірвали будівлю терміналу і уламки споруди не накрили тіла Героїв. Не багатьом вдалося вижити, значна частина потрапила в полон. 19 січня 2015 року обірвався зв’язок з Василем, разом з ним обірвалось і життя героя. Рідні до останнього сподівалися, що він повернеться додому. Хоч і вісток від бійця не було, але завжди хочеться вірити в краще. На батька з нетерпінням чекали три донечки: Ілонка, Діна та Анжела. Старша ходить у другий клас, а найменшенькій –– трохи більше року. «Василь Григор'єв був дуже гарним батьком, хвилювався за своїх доньок. А ще хорошим солдатом і добрим другом» – згадують бойові побратими-«кіборги». 16 лютого з Донецького аеропорту у Дніпропетровську область вивезли тіла дев’ятьох загиблих «кіборгів», серед яких і тіло Василя Григор'єва, який раніше значився у списках безвісти зниклих. Василь загинув на 242 день оборони Донецького летовища. Це довше, ніж оборона Сталінграду у роки Другої світової війни. Аеропорт впав. Але до цієї точки, на якій він стояв, навіки прив’язані такі речі як честь, мужність, звитяга, воля і слава нації… І незламна воля відомих на весь світ українських «кіборгів».

Поховали тіло Героя 20 лютого 2015 року на сільському кладовищі с. Нижнє. Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Василь Григор'єв нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Від імені командування легендарного 90-го окремого аеромобільного батальйону районний комісаріат отримав і передав родині загиблого «кіборга» пам’ятну відзнаку. Це іменна нагородна холодна зброя – кортик, який вручається найхоробрішим. «Григор'єву А. Л. – «За мужність та військову доблесть» – такий напис вигравіруваний на лезі кортика. Нагороди героя довгі роки дбайливо зберігатимуть рідні як найдорожчу сімейну реліквію, передаватимуть їх з покоління у покоління, як пам’ять про мужнього захисника України.

Публікації у періодиці

Стефанюк С. Пошуки "кіборгів" з Деражні тривають : [невідома доля захисників Донец. аеропорту деражнянців Івана Зубкова та Василя Григор'єва] / С. Стефанюк // Життя міста. – 2015. – 30 січ. – С. 1.

Стефанюк С. На території Донецького аеропорту зникли безвісти 28 "кіборгів" : [серед них деражнянці Іван Зубков та Василь Григор'єв] / С. Стефанюк // Життя міста. – 2015. – 6 лют. – С. 1.

Іваничук В. Серед загиблих "кіборгів" – Василь Григор'єв з Нижнього : [16 лют. 2015 р. у м. Дніпропетровськ вивезли тіло загиблого земляка-«кіборга»] / В. Іваничук // Життя міста. – 2015. – 20 лют. – С. 3.

Литвин С. Герої йдуть: Деражнянщина прощалась із «кіборгом» Василем Григор'євим / С. Литвин // Вісн.Деражнянщини. – 2015. – 26 лют. – С. 1-2.

Стефанюк С.У селі Нижнє поховали "кіборга" Василя Григор'єва / С. Стефанюк // Життя міста. – 2015. – 27 лют. – С. 1-2.

Сідова Н."Кіборг" Василь Григор'єв : [розповідь журналістки газети "Є"] / Н. Сідова // Життя міста. – 2015. – 17 квіт. – С. 1-2.

Іваничук В. Василь Григор'єв посмертно нагороджений орденом «За мужність» : [Указом Президента України № 270/2015 "Про відзначення державними нагородами України" посмертно] / В. Іваничук // Життя міста. – 2015. – 22 трав. – С. 1.

Їх імена і подвиг – незабутні : [нагороджено посмертно орденом «За мужність» ІІІ ст/ Євгенія Андріюка, Віталія Каракулу та Василя Григор'єва] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв.

Президент України посмертно нагородив орденом "За мужність" ІІІ ступеня трьох військовослужбовців-земляків: Євгена Андріюка, Віталія Каракулу та Василя Григор'єва // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв. – С. 5.

Кортик – герою посмертно / Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 6 серп. – С. 3.

Степанюк А. Кортик – герою посмертно / А. Степанюк // Життя міста. – 2015. – 13 серп.

Вшанували полеглих героїв : [20 лют. минув рік з дня загибелі земляків-кіборгів Івана Зубкова та Василя Григор'єва] // Вісн.Деражнянщини. – 2016. – 21 січ. – С. 2.

Литвин С. Легендарні "кіборги": рік після бою : [спогад про зустріч з земляками рік тому] / С. Литвин // Моя громада. – 2016. – 21 січ. – С. 3.

Яковлєва Л. У Нижньому буде вулиця імені Василя Григор'єва : [вирішили жителі та місцева влада с. Нижнє] / Л. Яковлєва // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 18 лют. – С. 2.

Пливе печаль над рідною землею.. .: [18 лют. 2016 р. у м. Деражні відкрито банер пам'яті загиблих бійців АТО] // Моя громада. – 2016. – 25 лют.

Ліцей своїх героїв пам'ятає : [в ПАЛ відкрито мемор. дошки колишнім випускникам, які загинули в АТО] // Моя громада. – 2016. – 26 трав. – С. 3.

Пам'яті п'яти героїв : [відкрито пам'ятні дошки у Деражнян. аграр. ліцеї колишнім випускникам, які загинули в АТО] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 26 трав. – С. 2.

Щоб жертва їхня не була даремною : [вшанування загиблих в АТО земляків-героїв в Нижньому] // Вісн.Деражнянщини. – 2016. – 20 жовт. – С. 1.

Електронні ресурси

Григор'єв Василь Леонідович. Вікіпедія [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki /. – Мова укр. – Назва з екрану.

Григор'єв Василь Леонідович. Книга пам’яті [Електронний ресурс] : Міністерство оборони України: офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua/4/ grigorievvas.htm. – Мова укр. – Назва з екрану.

Каракула Віталій Олександрович

(12.03.1986 – 16.01.2015)

/Files/images/Каракула.jpg

Йому було лише 28. Коротка і звичайна, як у більшості його ровесників, біографія. Народився 12 березня 1986 року в Деражні, де проходило його дитинство, закінчив Деражнянську ЗОШ № 2. Віталій був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України. Служив у військових частинах внутрішніх військ на посаді снайпера. Працював, одружився, став батьком...

4 вересня 2014 року згідно Указу Президента України від 21.07.2014 р. призваний до Збройних Сил україни по мобілізації та направлений до 184-го навчального центру, що розташований в смт. Смотрич Львівської області. Після закінчення навчального центру був призначений на посаду номера обслуги батареї гаубично-артилерійського дивізіону військової частини, яка захищала рідну землю від російсько-терористичних агресорів. Віталій Каракула, виконуючи військовий обов’язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, під час артилерійського обстрілу з «Градів» позицій дивізіону з протидіючої сторони в секторі «С» загинув в районі населеного пункту Артемівськ Донецької області 16 січня 2015 року. Снаряди влучили прямо в бліндаж, де перебував Віталій і ще троє бійців. Всі вони загинули.

Трагічна загибель Віталія сколихнула його рідне місто. Адже в мирний час, без оголошення війни, на сході України під час антитерористичної операції гинуть кращі сини, справжні Герої, які самовіддано захищають честь і незалежність нашої суверенної держави. Коли автобус із скорботним вантажем «200» віз його понівечене тіло додому, деражнянці через соціальні мережі, знайомих, друзів домовлялись про зустріч. Незважаючи на глупу дощову ніч (було уже далеко за північ), люди збирались групами і поодинці на вулиці, де жив герой, і де мешкають його осиротілі батьки. Без батька залишився маленький син. У день похорону до старого містечка безкінечною вервечкою поспішали деражнянці, їхали автомобілі. Вздовж рідної вулиці героя живим коридором із прапорами, квітами в руках стояли діти, молодь, люди різного віку. Із хати воїна виносили побратими – земляки-військовослужбовці, які перебувають вдома у тимчасовій відпустці. Незабаром їм знову на Схід... Під вигуки «Герої не вмирають!», «Слава Україні! Героям слава!» труна ніби пливла рідною вулицею. Люди не приховували сліз. Спільне горе, розділене із рідними загиблого, гуртувало і єднало усіх, навіть священників різних конфесій.

Віталій був справжнім патріотом України, мужнім воїном, який віддав своє життя за незалежність і за мирне небо над нашою Україною. Кожного із нас, тих, хто живе мирним життям, не полишає відчуття провини перед воїнами-захисниками, які не «відкосили» від армії, а боронять нашу країну, ризикують щодня під ворожими обстрілами, повертаються додому каліками, кладуть свої голови у цій боротьбі. Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Віталій Каракула нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Публікації у періодиці

Нестеришин С. Деражнянці провели в останню путь Віталія Каракулу, який загинув в зоні АТО : [прощання з героєм] / С. Нестеришин // Життя міста. – 2015. – 16 січ. – С. 1-2.

Підгородецька О. Деражня прощалась із своїм героєм : [Віталієм Каракулою, який загинув на Сході України] / Л.Яковлєва // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 22 січ. – С. 1-2.

Президент нагородив військовослужбовців з Деражні посмертно : [серед них – Віталія Каракулу] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 12 черв. – С. 1-2.

Президент нагородив військовослужбовців з Деражні посмертно : [серед них Віталія Каракулу] // Життя міста. – 2015. – 12 черв. – С. 1-2.

Президент України посмертно нагородив орденом "За мужність" ІІІ ступеня трьох військовослужбовців-земляків: Євгена Андріюка, Віталія Каракулу та Василя Григор'єва // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв. – С. 5.

Їх імена і подвиг – незабутні : [нагороджено посмертно орденом «За мужність» ІІІ ст. Євгенія Андріюка, Віталія Каракулу та Василя Григор'єва] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 25 черв. – С. 1.

Стефанюк С. Орден «За мужність», яким Віталія Каракулу нагороджено посмертно, вручили його батькові / С.Стефанюк // Життя міста. – 2015. – 6 серп. – С. 1.

Орден «За мужність», кубок та підсумки роботи : [на засіданні колегії голова райдержадмін. передав орден «За мужність» ІІІ ст. батькові Віталія Каракули, яким військовослужбовця нагороджено посмертно] // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 6 серп. – С. 2.

Вічна слава герою : [16 січ. роковини від дня загибелі Віталія Каракули] // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 28 січ. – С. 2.

Хамазюк А. Пішли на Схід простими хлопцями, а повернулися Героями : [у НВК № 2 пройшло відкриття мемор. дощок чотирьом випускникам школи – героям АТО, які загинули, захищаючи рідну землю] / А. Хамазюк // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 3 берез. – С. 1, 3.

Савуляк О. Відтепер альма-матер під вартою героїв : [урочисте відкриття мемор. дощок героям АТО у НВК № 2] / О. Савуляк // Моя громада. – 2016. – 3 берез. – С. 3.

Сидорук В. Вулицям Деражні – імена героїв-патріотів : [громад. обговорення у міськ. раді] / В. Сидорук // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 19 трав. – С. 3.

Електронні ресурси

Каракула Віталій Олександрович. Вікіпедія [Eлектронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/. – Мова укр. – Назва з екрану.

Каракула Віталій Олександрович. Книга пам’яті [Електронний ресурс] : Міністерство оборони України: офіційний веб-сайт. – Режим доступу: http://memorybook.org.ua/14/ karakula.htm. – Мова укр. – Назва з екрану.

Ковальський Анатолій Вікторович

(26.11.1978 – 08.07.2016)

/Files/images/Ковальський.jpg

До 2013 року він працював оперуповноваженим у Деражнянському відділі міліції, потім звільнився з органів внутрішніх справ і пішов добровольцем у зону АТО відстоювати незалежність і цілісність нашої держави. То був осмислений крок, свідомий вибір справжнього чоловіка, патріота. Служив стрілком-розвідником у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. Бойові побратими згадують Анатолія, як справжнього патріота, надійного друга. Пережив найгарячіші дні АТО і загинув під час виконання бойового завдання. За попередніми даними, доброволець Анатолій Ковальський загинув в результаті підриву автомобіля на ворожому фугасі у Луганській області 8 липня. Завдання виконав, а сам загинув. В повідомленні прес-служби Луганської військово-цивільної адміністрації йдеться, що обстріл був вранці 8 липня. Загинули двоє українських військовослужбовців, які підірвалися на керованому фугасі, який був закладений ворожої диверсійною групою, в районі села Лопаскине Новоайдарського району.

Тільки навесні приїжджав у відпустку до батьків, а сьогодні – така сумна звістка до нас прийшла. Сотні людей прощались із 37-річним Анатолієм Ковальським, який загинув на Сході. Трагічна звістка про загибель бійця сколихнула односельців. Вчора практично все село цілий день чекало, коли привезуть Анатолія. Ближче до опівночі всі – від самого в’їзду до села до хати батьків загиблого стояли навколішки. У село в’їхала колона з 30 автомобілів. Зустрічали героя зі слізьми та свічками в руках. 10 липня Анатолія Ковальського поховали на місцевому кладовищі в селі Буцневе Деражнянського району. На прощання з’їхались друзі, його колишні колеги з органів внутрішніх справ. Поховали воїна-захисника з усіма почестями, віддавши шану за героїчну службу військовослужбовця, який відстоював волю та незалежність українського народу. У загиблого залишилася дружина та син.

Публікації у періодиці

Загинув 37-річний боєць з Деражнянщини : [Анатолій Ковальський з села Буцнева] // Поділ. вісті. – 2016. – 12 лип. – С. 2.

Попрощалися з Анатолієм Ковальським : [у с. Буцнева Деражнян. р-ну] // Проскурів. – 2016. – 14 лип. – С. 3.

Яковлєва Л."Про нашого Толіка напишіть тільки добре" : [в АТО загинув Анатолій Ковальський з с. Буцнева] / Л. Яковлєва // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 14 лип. – С. 1-2.

Пом'янімо! / А. В. Ковальського // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 18 серп. – С. 7.

Крапп Іван Олександрович

(17.04.1985 – 12.04.2015)

/Files/images/Крапп.jpg

6 травня 2015 року жителі Деражні, схиливши голови та ставши на коліна, зустрічали тіло свого земляка, який пішов із життя у зоні антитерористичної операції. Іван Крапп народився 17 квітня 1985 року у багатодітній сім’ї. Четвертий, наймолодший син у батьків, які приїхали до Новосілки Деражнянського району з Казахстану. Батько – корінний німець, мати – полька, та Україна стала для них рідною домівкою. Іван був дуже доброю, милою і роботящою дитиною – як і всі у їхній родині, розповідають односельці. З 1996 по 2002 рр. навчався у Новосілецькій загальноосвітній школі. Був успішним та талановитим учнем. У 2003 році був призваний до лав Української Армії. За період служби у м. Десна був неодноразово відзначений подяками за сумлінне виконання службових обов’язків, батькам висловлювали подяки за хороше виховання сина. Після служби в армії він жив і працював у м. Хмельницькому.

28 серпня 2014 року Деражнянським райвійськкоматом Іван Олександрович Крапп був мобілізований до зони АТО. Місцем його служби став 13-ий мотопіхотний батальйон. Це той самий батальйон, який пройшов крізь пекло дебальцевського котла, військовослужбовці якого носили почесне звання захисників Дебальцевого. У березня 2015 року під час бойової операції в районі Дебальцеве був важко поранений і доставлений на лікування у Дніпропетровський військовий шпиталь, згодом направлений доліковуватись у шпиталь м. Хмельницького. Так, в лютому йому вдалося вижити, та за два місяці його життя обірвалося – 12 квітня 2015 року, на Великдень. В такі великі церковні свята, кажуть, у потойбіччя йдуть лише люди з кришталево чистими душами.

Загинув Іван не на полі бою, а у військовій частині, за офіційною версією – внаслідок самогубства. Заплутану історію його смерті не вдається розгадати і до сьогоднішнього дня. На вимогу народного депутата України Віктора Бондаря Одеською окружною прокуратурою 13 липня 2015 року поновлено кримінальну справу смерті Краппа І.О.

Публікації у періодиці

Савицька О. Його життя обірвала неоголошена війна...: [рік назад загинув Іван Крапп] / О. Савицька // Моя громада. – 2016. – 14 квіт. – С. 16.

Хамазюк А.Герої не вмирають! Але як тяжко їх оплакувати : [минув рік як загинув боєць АТО Іван Крапп] / А. Хамазюк // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 14 квіт. – С 1, 3.

Яковлєва Л. Матусю, я повернусь!.. : [річниця загибелі Івана Краппа] / Л. Яковлєва // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 12 трав. – С. 7.

Литвин С. А ворог був поруч? : [прощання з учасником АТО І. Краппом] / С. Литвин // Вісн. Деражнянщини. – 2015. – 14 трав. – С. 1, 3.

Чернікова Т. А пам'ять в серцях не згасає : [встановлення мемор. дошки Івану Краппу у рідній Новосілці] / Т. Чернікова // Вісн. Деражнянщини. – 2016. – 2 черв. – С. 2.

Він народився вільним, загинув, щоб вільними були ми...: [відкриття пам'ятної дошки Івану Краппу у Новосілці] // Моя громада. – 2016. – 2 черв. –С. 3.

Кiлькiсть переглядiв: 123

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.