/Files/images/кобзар.png Перше видання легендарного Кобзаря

26 квітня 1840 року у Санкт-Петербурзі за сприяння письменника Євгена Гребінки і поміщика Петра Мартоса вийшла перша поетична збірка Тараса Шевченка, до якої увійшло вісім його творів. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» містило вже 43 вірші і було першим, надрукованим за українським фонетичним правописом.

Писати вірші Тарас Шевченко почав ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 році і через рік, коли він вже став вільною людиною та був зарахований студентом до Петербурзької академії мистецтв, про його пристрасть до поезії стало відомо поету Євгену Гребінці, з яким Шевченко був знайомий з 1835 року, — під враженням від звістки про смерть у Полтаві Івана Котляревського Шевченко написав йому посвяту «На вічну пам'ять Котляревському», яку разом з чотирма іншими поезіями передав Гребінці для публікації в його альманасі «Ластівка».

В кінці 1839 року Гребінка познайомив Шевченка зі своїм приятелем по Ніжинській гімназії відставним штаб-ротмістром, полтавським поміщиком Петром Івановичем Мартосом, небайдужою до літератури людиною, гімназійним товаришем Миколи Гоголя і дописувачем у літературні альманахи. За рекомендацією Гребінки він замовив у Шевченка свій акварельний портрет і під час одного із сеансів, коли йому довелось позувати у квартирі художника, Мартос побачив рукописи з його віршами. Вражений прочитаним, він, отримавши схвальний відгук про них Гребінки, вирішив видати вірші Шевченка окремою книжкою.

12 (25) лютого 1840 року Євген Гребінка отримав схвальний вердикт Петербурзького цензурного комітету і 26 квітня 1840 року накладом 1 000 примірників вийшла перша збірка поезій Тараса Шевченка, видана коштом Петра Мартоса, до якої увійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова» і «Тарасова ніч».

Виданий на хорошому папері з офортом на початку книги за малюнком Василя Штернберга, «Кобзар», надрукований «ярижкою», незважаючи на високу ціну в 1 карбованець сріблом, досить швидко був проданий у магазинах Петербурга. Він отримав схвальні відгуки, а автором першої друкованої рецензії, опублікованої в журналі «Маяк», став цензор «Кобзаря» Петро Корсаков. Через чотири роки збірка Шевченка була доповнена поемою «Гайдамаки» і перевидана під назвою «Чигиринський Кобзар».

Після повернення Шевченка із заслання в 1858 році він розсварився з Мартосом (згідно із спогадами останнього, опублікованими у 1863 році на сторінках київського журналу «Вестник Юго-Западной и Западной России», нібито за дорікання за «розгульне життя» поета) і з третього видання «Кобзаря» 1860 року, яке містило вже 17 творів і було надруковане за кошти черкаського цукрозаводчика Платона Симиренка, посвята Петру Мартосу була знята.

Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» почало публікуватись у 1861 році — до нього увійшло 43 поетичних твори і воно стало першим, надрукованим українським фонетичним правописом «кулішівкою», а не російською транслітерацією

/Files/images/найбкнига.png Найбільша книга Європи в селі з населенням 300 осіб!

У селі Синпетрі в Угорщині зберігається найбільша у світі книга ручної роботи. Ця книга важить 1,4 тонни, а її палітурка виготовлена зі шкіри 13 аргентинських корів. Найбільша у світі книга ручної роботи була завершена у 2010 році завдяки спільній праці батька та сина, Бела Варга та Габора Варга, двох майстрів у мистецтві традиційного виготовлення паперу. Книга була створена за всіма правилами традиційних методів переплетення книг з єдиним винятком – розмір книги був величезний. В даний час видання зберігається і демонструється всім бажаючим на паперовій фабриці Сінпетрі, де Бела та Габор Варга із задоволенням розповідають та показують своє дітище відвідувачам. Книжка має розміри 4,18 х 3,77 м. Загальна вага становить 1420 кілограмів. У книзі 346 сторінок, на яких можна знайти багато цікавої інформації про місцеву флору та фауну.

"Неможливо було зробити книгу більшого розміру", - сказав нещодавно 71-річний Бела Варга. – Ось чому розміри книги становлять 4,18 х 3,77 м і не міліметром менше. Я швидше відріжу один палець, аніж зроблю її менше на п'ять сантиметрів». Виробник паперу додає: «Наша книга унікальна не тільки через розмір, але й техніку: вона була зроблена за тим же принципом, що й книги в давнину. Використовувалися старовинні набори букв із Швеції, а також шкіра 13 корів із Аргентини».

Створення найбільшої книги Сінпетрі було стало чимось наймовірним. Папір імпортований з австрійської паперової фабрики, а друк тексту було зроблено на великому промисловому принтері, який використовується для виготовлення рекламних щитів. Для того, щоб опустити гігантську книгу на її місце всередині паперової фабрики, використовувався промисловий кран. Щоб просто перевернути одну з гігантських сторінок, потрібно шість осіб, інакше можна розірвати сторінку.

Книга Бели Варги зветься «Наша тендітна природна спадщина». Видання Синпетрі вважається найбільшою у світі книгою, зробленою вручну з використанням традиційних методів.

/Files/images/енеїда.jpg Видання без згоди автора, мовні особливості та ще багато незнаного про Енеїду.

«Енеїда» — перший твір, написаний народною мовою. Котляревський перший відійшов від старокнижної української мови та написав «Енеїду» живою народною мовою. Вважається, що саме цей твір започаткував нову українську літературу.

Перші три частини «Енеїди» були надруковані у Санкт-Петербурзі в 1798 році без відома та згоди автора. Видання назвали "Енеида на малороссийский языке перелицованная И.Котляревским". Відомо, що автора розлютив факт несанкціонованого видання, та у своєму власному першому виданні 1809 року він зганьбив його творців.

Як і оригінал, сюжет описує пригоди троянського отамана Енея, проте у викладі Котляревського вони подаються в антуражі тогочасної української культури, з використанням етнографічно-побутової лексики: назви одягу, їжі, житла, хатнього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості та свояцтва тощо.

Нині знайти оригінальне першовидання «Енеїди» 1798 р. майже неможливо. Примірники зберігаються у бібліотеці ім. Вернадського та в кількох колекціонерів. А от видання 1808 і 1842 є майже в кожній домашній бібліотеці.

/Files/images/зоря гал.jpg Сьогодні важко уявити свій день без новин, та й те з якою швидкістю ми їх отримуємо теж вражає. Чи могли б ви подумати, що у 1848 році люди дізнавлися новини лише з преси і тільки два рази на тиждень? Але на той час це стало великим культурно-політичним здобутком.

А все завдяки першій друкованій газеті українською народною мовою — «Зорі Галицькій», перший випуск якої відбувся 15 травня 1848 року у Львові. «Зоря Галицька» висвітлювала діяльність Головної Ради, сприяла становленню української мови та культури й стала поштовхом для розвитку преси.

З приходом москвофілів до редактури почалася мовна «мішанина», кількість передплатників різко зменшилась, і у 1857 році «Зоря Галицька» вимушено припинила існування. Як бачимо, навіть 165 років тому "сусідський слід" нічого хорошого запропонувати не міг.

/Files/images/акт вінч.jpg Лише подивіться на друкований акт вінчання бійців УПА! Ніяких почуттів на публіці, таємний шлюб, роздільне життя, постійні перевірки, дозвіл від командира, і лише друковані цифри у свідотстві про шлюб, як апогей секретності. Акт вінчання майже завжди був зашифрованим. Робилося це задля безпеки, адже потрапивши до рук ворога, останній не міг здогадатися, про що в ньому йдеться.

Легально одружитися молоді не могли через переслідування німецької, а згодом радянської влади. Саме тому шлюбна церемонія зазвичай зводилася до таємного вінчання і проходила в колі найближчих бойових побратимів. Своїм прикладом бійці УПА своїм доводили, що навіть у найтемніші часи перемагає любов.

Кiлькiсть переглядiв: 480

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.