Деражнянська центральна міська бібліотека

Українська абетка — це видання Георгія Нарбута, яке складалося з чотирнадцяти аркушів, на яких були відбиті літери «Б», «В», «Г Ґ», «З», «И І», «К», «Л», «М», «Н», «О», «С», «Ф», «Ч». «Абетка» була видана у 1917 році. В «Українській абетці» Георгій Нарбут досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. У вирішенні літер абетки Нарбут об'єднав досягнення як української рукописної та друкованої книги, так і досягнення західноєвропейських майстрів шрифту. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.

Графічна серія «Українська абетка» стала головною у творчості Георгія Нарбута.
Але крім «Абетки» Нарбут залишив свій слід у речах, які і зараз зможе ідентифікувати велика кількість українців.
Він розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 — її ректором. В цей період виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки.
Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів, гральних карт.
Опрацював проекти Державного Герба і Печатки Української держави. 18 липня 1918 гетьман Павло Скоропадський затвердив створену Нарбутом малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Листівка — особливий вид поштової картки для відкритого листа (без конверта). Поштові листівки вперше з'явилися в Австрії 1 жовтня 1869. Перша відома саморобна листівка була відправлена поштою у Великобританії в 1840 році.

Регулярні поштові картки (або листівки) були запропоновані вперше Генріхом фон Стефаном у 1865 на Германсько-Австрійському конгресі, але його проект був відхилений через «непристойну форму пересилання повідомлень на відкритому поштовому листі». Першу поштову картку було випущено в Австро-Угорщині.

1 жовтня 1869 у поштовому обігу цієї країни з'явилася «кореспондентська картка» з надрукованою маркою номіналом у два крейцери.

Під час франко-прусської війни 1870-1871 років у воюючих арміях Франції та Німеччини народилася ідея додати до картки ілюстрації. Деякі з солдатів стали супроводжувати надіслані рідним поштові картки малюнками. Ця ідея була оперативно сприйнята комерсантами. За французькою версією перша ілюстрована поштова картка (листівка) була випущена книготорговцем Леоном Бенардо з Бретані, за німецькою - книготорговцем А. Шварцем з Ольденбурга.

Починання виявилося успішним і ідея листівки швидко поширилася рештою країн. В 1871 їх почали видавати поштові відомства Англії, Швейцарії, Люксембурга, Бельгії, Данії, Нідерландів, в 1872 - Швеції, Норвегії, Цейлону, в 1873 - Франції, Іспанії, Румунії, Сербії, Чилі, в 1874 - Італії .

У 1878 році на II Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі прийнято міжнародний стандарт листівки: 9 × 14 см, який був змінений в 1925 на інший - 10,5 × 14,8 см. Спочатку її зворотна сторона призначалася для адреси (спеціальної місця для листа не передбачалося), а з 16 лютого 1904 року було встановлено новий порядок. Адресну сторону відкритого листа наказувалося розділити вертикальною лінією на дві частини. Ліва призначалася для письмового повідомлення, права - для адреси, марки та поштових позначок.

Ілюстрація – це зображення (малюнок, фото чи гравюра) для пояснення тексту художнього твору, технічної документації чи наукової праці. Візуальні образи допомагають читачеві глибше відчути емоційну атмосферу та зрозуміти основну суть. Ілюстрації широко використовуються у книжковій справі, у рекламній промисловості та засобах масової інформації. Історія розвитку ілюстрації як візуального доповнення тексту з'явилася дуже давно. Ще в Стародавньому Єгипті переписувачі на папірусах, крім вмісту гімнів і заклинань, розміщували зображення для наочності тексту. Ілюстрації також є в рукописних європейських книгах різних епох (від Античності до Середньовіччя). У книжкових мініатюрах Сходу (Китаю, Японії, Персії) на той час є численні зображення на тему полювання, батальних сцен і побутових сюжетів. У середині XV століття у Європі почалася епоха друкарства. До цього часу відносять бурхливий розвиток ілюстрації. Особливістю зображень тієї пори була їх монохромність. Зображення у книгах були чорного кольору, як і літери. Спочатку середньовічні майстри використовували відбитки з рельєфних друкованих форм (гравюри), а згодом (наприкінці XVIII століття) з'явилася техніка плоского друку (літографія). У 1837 році людство отримало доступ до нового винаходу - фотографії. Одночасно почали розвиватися революційні фотохімічні способи друку та з'явилася можливість масово тиражувати багатобарвні ілюстрації до казок, віршів та інших художніх творів. Наприкінці ХХ століття на допомогу ілюстраторам прийшли розвинені комп'ютерні технології. Сучасні дизайнери найчастіше малюють картинки на спеціальному графічному планшеті або використовують зручну векторну графіку. Ілюстрація була і залишається важливим інструментом для покращення сприйняття тексту читачем. Малюнки старовинних майстрів викликають захоплення, прикрашають книги казкарів, письменників, поетів та байкарів. Серед основних видів ілюстрацій можна виділити такі:

Фронтиспис. Розміщується на лівій сторінці у розвороті з титульним листом книги. Відображає основну ідею твору або є портретом автора.
Заставка. Розташовується на початку глави чи книги. Зазвичай зображує місце дії цієї частини твору.
Полосна. Займає всю сторінку, часто використовується у дитячих книжках.
Розворотна. Розміщується на розвороті (двох сторінках) книги, використовується для освітлення найбільш центральних подій сюжету.
Кінцівка. Логічно завершує окрему частину, розділ книги чи твір загалом.
Буквиця. Барвисті перші букви тексту на сторінці. Нерідко буває стилізованою під епоху чи жанр книги.
Ілюстратори застосовують у своїй роботі такі техніки створення зображень:
Мальовничі та графічні. З використанням акварелі, гуаші, акрилових фарб або вугілля, олівця та сангіни. Часто застосовують професійні художники з академічною освітою.
Колаж. Зображення створюються зі шматочків різних матеріалів, приклеєних до основи.
Аплікація. Схожа з колажем техніка, тільки частинки матеріалів не приклеюються, а прикладаються на тканину, картон чи папір.
Фотомонтаж. Картинки виходять із поєднання окремих фотографій (частин фото) та додаткових графічних елементів. Часто використовується при створенні плакатів та реклами.
Комп'ютерна графіка. Художник малює з використанням спеціального програмного забезпечення та технологічного обладнання.

151 рік тому у цей день у світі з' явилась перша офіційна лінія голубиної пошти, яка пов'язала французькі Тур та Париж. Голуби мають гострий зір і неймовірну здатність знаходити дорогу до будинку. Людина дуже давно помітила цю здатність голубів і почала її використовувати у своїх цілях. Єгиптяни, греки, римляни та інші народи вже використовували голубів для отримання повідомлень.

Поштові голуби чудово літають і можуть долати великі відстані на високій швидкості. Описано безліч випадків, коли завдяки своїй просторовій пам'яті та льотним здібностям вони, пролетівши тисячі кілометрів, поверталися до своєї голубниці.

Так, вивезений з Парижа до Німеччини голуб, був випущений з клітки лише через чотири роки, і вже другого дня він опинився в рідній голубнику. Або, наприклад, відступаючи з Криму, гвардійці барона Врангеля забрали з собою поштових голубів із севастопольської військової станції. Ці голуби потрапили до Німеччини – за 2500 кілометрів від будинку. Інстинкт кликав їх на батьківщину, і поступово, в міру надання можливості, вони поодинці повернулися до Севастополя.

Вперше голуби були офіційно прийняті поштовою адміністрацією як засоби доставки кореспонденції під час облоги Парижа в 1870 році. Пошта для Парижа готувалася у Турі. Повідомлення фотографувалися з більшим зменшенням. Плівка містилася в шматочок порожнього гусячого пера, заклеювалася воском і прив'язувалася до поштового голуба. Голуб ніс 15-20 таких плівок. У Парижі було відкрито «голубиний поштамт», де відбувалося розшифрування отриманих повідомлень.

Парижа був у німецькій облозі, голубам доводилось летіли крізь вибухи і стрілянину. Тому птахи часто прилітали поранені і навіть засліплені. Для перехоплення пернатих кур'єрів німці кинули на фронт «ескадрильї» соколів і голуби стали гинути один за одним. Але французам допомогло оригінальне вирішення проблеми - вони забезпечили голубів зброєю залякування, прикріпивши до їх хвостів крихітні свистки. І соколи, хоч і були дуже голодні, почали боятися нападати на птахів, що свистять.

Слід сказати, що така пошта Парижа доставляла як державні повідомлення, так і приватні листи. Під час облоги Парижа голуби доставили їх понад мільйон. Пізніше вдячні парижани поставили голубу пам'ятник.

Франція – не єдина країна, яка пошанувала поштового голуба. Відомий факт присвоєння звання полковника англійської армії поштовому голубові № 888 за великі заслуги у Першій світовій війні. Після смерті легендарного голуба було поховано з усіма військовими почестями.

Філуменією називають колекціонування сірникових етикеток, коробочок, самих сірників та інших предметів, що пов'язані з сірниками. Колекціонерів сірникових етикеток та сірникової атрибутики називають філуменістами. Збирання сірникових етикеток з'явилось майже одночасно з появою перших сірникових упаковок. В деяких колекціях збереглися етикетки від «хімічних» сірників (приблизно 1810–1815 рр.).

В Україні є свої клуби філуменістики, загалом напрямок розвивається у багатьох регіонах. Одним з найвідоміших є львівський осередок, який діє до цього часу. А ось так вигладяла одна з перших коробок. Вона була надрукована у Швеції 119 років тому.

Чорнила — це те, з чим ми стикаємося щодня. Все, що ми бачимо на папері, надрукували чорнилами. З давніх рукописів відомо, що чорнила прийшли до нас ще зі Стародавнього Єгипту. Там для письма використовували папірус та спеціальні пензлі з очерету.

Ще однією підказкою для дослідників стала знахідка у гробниці Тутанхамона — загострена мідна трубка, в яку вставляли просочене чорнилом стебло очерету.

Пізніше почали використовувати гусяче перо, поки в 1884 р. не з'явилася перша автоматична перова ручка.

Існувало декілька рецептів чорнил: на основі заліза, з додаванням яєчного жовтка та клею. Сьогодні ж їх готують використовуючи спеціальний кольоровий пігмент та розчинник.

Очеретяна паличка називалася калям,а посудину з чорнилами, в яку вмакали паличку - каламар...

В Київській Русі чорнило виготовлялось з так званих "кисличок" - наростів на дубовому листі, їх збирали в череп'яну посудину, вкидали туди шматочки іржавого заліза доливали трішки води і давали добре настоятися. В результаті утворювалась дуже стійка речовина приємного коричневого кольору. Залежно від концентрації темнішого чи світлішого тону. Оскільки на колір впливало багато чинників, два рази однакове чорнило виготовити було неможливо, підробка, виправлення документів значно ускладнювалась.

Із бузини та ряду інших рослин, тварин також вироблялось чорнило, папір, бумага, шкіряний пергамент, а коли залізнили, опечатували, вощили, порошили, та інше, виходили аналогічні кольорові чорнила фарби..

Є гриби. Чорнильний гриб. Найдорожчі чорнила саме з нього, і саме таким чорнилом писали царі, королі, султани.