Федір Миколайович Кржечківський народився 19 січня 1923 року в селищі Вовковинці на Хмельниччині в сім’ї сільського коваля. Закінчив Летичівську середню школу. У 13-й армії Першого Українського фронту юнак пройшов дорогами війни – через Польщу, Німеччину. У березні 1946 разом із журавлями, що летіли з вирію, повернувся і він додому. Працював піонервожатим, вчителював, був директором школи. Багато років навчав учнів Бережанського технікуму механізації і електрифікації сільського господарства. Вірші почав писати ще з сьомого класу. Видав п’ять збірок поезій – «Відлуння», «Одвічна істина», «Ніжний спалах дитинства», «Між пам’яттю і долею», «Дві посмішки незгасні». Останні три книги видані у співавторстві з бережанською поетесою Надією Репецькою.
Вишня в полі
Білим обсипана цвітом Вишня у полі росте. Листя в росах-самоцвітах Зазеленіло густе. Вітер у квітах шепоче, Бджоли над нею гудуть, Вишня – це доля дівоча, В ній лиш щасливого ждуть. Вишнями вкриються віти, Зачервоніють в гіллі, Будуть жита половіти – Щедрий дарунок землі, Але протопчуть стежину Люди до вишні в житах, Дівчина – стане дружина, Щастя – потоне в літах. Вишню обламано всюди, Видно сухії гілки, Вишню жорстокії люди Не пожаліли таки, Вишня ця – доля жіноча, Пишно весною цвіла, Але не бачили очі Щастя й людського тепла …
31.05.1993 р.
Лелеки
Прилетіли лелеки Навесні у село. І країни далекі Були в них під крилом, Роздивлялися очі Чужоземні міста, Їм співала охоче Хвиля моря крута. Прилетіли лелеки Як завжди, з чужини. Хоч далеко-далеко Побували вони. Та вернулись на хату, До старого села, Де їх вільна, крилата Рання юність була. Прилетіли лелеки У вишневі сади, Болота недалекі Стріли їх, як завжди: Стріло їх на світанні Українське село, Де лелече кохання Споконвіку жило. Знаю, знаю, лелеки – Восени відлетять Всі у вирій далекий, Важко їм зимувать, Ми чекаєм прильоту Їх в майбутній весні, Лиш роки-зорельоти Не повернуться, ні … Хай щастить вам, лелеки, У ясній вишині Пронесіть ви далеко Українські пісні, Хай на радість лунають За морями вони, Нехай люди впізнають, Що ви з Галичини …
26.11.1993 р.
Мамина вишня
Слухаю «Мамину вишню», Що розцвіла у саду, Бачу садибу колишню, Наче в дитинство іду. Бачу убогу хатину, Бачу старі ясени … Мати, коханая мати, Де твої нині сини? Не залишилось нічого З того чим юність жила: Мати в далеку дорогу З хати навіки пішла. Батько не піде ніколи З кузні заморений, ні. Де ви, Хома і Микола Ви, ковалі виїзні? Вишні в садочку зривала Буйна колись дітлашня, Мати їй раду давала І доглядала щодня, Але й сини помаленьку Тихо йдуть в небуття Може зустрінуть ще неньку, Як є загробне життя. Як їй у вічі поглянуть? Стільки за ними вини … Ні, не зуміли доглянуть Неньки старої сини. Ні, не ввійшли в її мрії, В душу її не ввійшли, І не здійснились надії Ті, що у неньки були. Слухаю «Мамину вишню», Що розцвіла у саду. І оживає колишнє Наче в дитинство іду. Слухаю «Мамину вишню», Що Кириченко співа, Та не вернути колишнє, Матері щирі слова …
Коментарi