історія міста Деражня

Деражня – місто в центральній частині Хмельниччини, донедавна райцентр.

Деражня заснована у 1431 році караїмами. (Караїми – це невеликий народ, який сповідує єврейську релігію – іудаїзм). Мiсто складається з 4-х основних районiв: Мiстечко, Цукровий завод, Центр та Криничне. Статус міста отримало в 1987 році.

Назва мiста походить вiд караїмського слова "дер Ажня" – лiс. У лiсi росло багато дерев, а також водилося багато вовків. Вiд них отримало своє iм'я рiчка Вовк, довжиною 70 кiлометрiв, на якiй розмiщено мiсто, та її притока. Існує також версiя, що назва мiста походить вiд древньо-руського слова «Деражня», що означає "мiсце, де обробляють деревину".

Письмову згадку про Деражню знайдено в турецьких документах 1542 року. Там зазначено, що Деражня – це маленьке козацьке поселення. Деражня вiдноситься з 1538 року до Барського староства в складі Великого князiвства Литовського, а з 1569 року – до Летичівського повіту Подільського воєводства у складі Речі Посполитої. В 1552 році тут жило лише 11 людей, четверо з яких загинуло від епідемії. Під владою Речі Посполитої в 1614 році містечко отримало Магдебурзьке право. На самому початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. Туреччина захопила Деражню у 1672 році. В 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків.

В 1793 році Деражня увійшла до Російської імперії. Протягом XVIII-го i XIX-го століть Деражнею володіли різні польські пани. В першій половині XVIII століття Деражнею володів ксьондз Антоній Любомирський. Він збудував тут перший дерев'яний костьол. З 1761 по 1776 рік – це володіння Петра Ошаровського. Десь у 1750 році у містечку з'явилися євреї і була побудована синагога. У 1792 році після другого поділу Польщі Деражня відходить до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір Петро Теппер володів Деражнею з 1779 до початку століття. Коли він попав під банкрутство, інші володарі: Климентій Берном у 1803 році, Михайло Чуцький у 1807 році. Пани Мошинські володіли містечком і навколишніми селами з 1820 по 1844 рік.

З XVIII-го століття Деражня стала єврейським містечком і залишалося ним до 1941 року. У ХIХ-му – на початку 20 століття – це було містечко Летичівського повіту Подільської губернії. З 1923 року – районний центр Хмельницької області.

В 1765 році в Деражні проживало 310 євреїв, в 1784 році – 316, в 1889 році – близько 1900 (60%), в 1897 році – 3333 (68%), в 1902 році – 5400, в 1910 році –3533 (72,3%), в 1923 році – 3058 (86%), в 1926 році – 3735 (92%), в 1939 році –2651 єврей (40%).

В 30-их роках ХIХ-го століття місто було одним із центрів повстання, очолюваного Устимом Кармелюком. У 1810-30-х роках євреї Деражні надавали підтримку загонам Устима Кармалюка. Після розгрому повстанського руху багато євреїв було засуджено за "потурання руху", на громаду накладено грошовий штраф.

Основне заняття єврейського населення в ХIХ-му столітті – торгівля і ремесла (євреї орендували суконну мануфактуру, пивний, цукровий, винокурний, цегельний і інші заводи, їм належало 38 лавок).

На початку ХХ-го століття в Деражні існувало понад 10 сінагог, кілька хедерів (єврейських релігійних початкових шкіл), 3 приватних єврейських училища, велика єврейська читальня.

Євреї Деражні вели крупну оптову торгівлю, головним чином сільськогосподарськими продуктами, їм належали біля 30 мануфактурних магазинів, 3 оптових склади, 3 оптових магазини, 2 лісових склади, кілька десятків дрібних магазинів і крамниць. В 1844 році Деражню купив Станіслав Раціборовський. Він і його нащадки були останніми володарями містечка. Наприкінці 1860-их років почалося будівництво залізниці, що значно сприяло економічному розвитку Деражні. Населення зросло з 1201 людини у 1873 році до 6118 людей у 1897 році, коли до Деражні дійшла залізнична колія і залізничну станцію було збудовано.

Під час Першої світової війни Деражня була вузлом постачання на фронт. Ешелони проходили станцію кожних 15 хвилин. Після перевороту у жовтні 1917 року Деражню не обминула війна, єврейські погроми, колективізація 1920-их, штучний голодомор 1930-х років, радянські репресії.

На початку 30-х років у Деражні став до ладу маслозавод, торфодобувне підприємство, в 1933 році дала перший струм електростанція. На той час тут діяли дві сільські ради — українська і єврейська.

В 1935 році у Деражні створено МТС. З 1940 року в селищі працювали вже 2 електростанції, які забезпечували енергією місцеву промисловість. У післявоєнні роки зміцніли колгоспи. Але Деражні, як і всій Україні, довелося пережити страшні роки репресій 1937-1938 років, коли тисячі людей загинули безневинно.

У 1938 році завершено будівництво двоповерхової середньої школи. У трьох школах селища здобували знання 1326 учнів Для дітей дошкільного віку обладнано два дитячі садки на 65 місць. До послуг жителів були клуб, три бібліотеки з фондом близько 18 тис. книг, кінотетр.

Та вже з перших днів війни багато з того, що деражнянці створили своїми власними руками, своїм розумом, енергією, перетворилося в руїни. Фашистська авіація розбомбила вокзал, нафтобазу, склади райспоживсілки і заготзерна, залізничні склади, чимало будинків.

11 липня 1941 року гітлерівці захопили Деражню. Почалися роки окупації. На облік було взято все єврейське населення району, а згодом його зігнали у гетто, яке проіснувало до 5 вересня 1942 року. Того дня в яру за Деражнянським цегельним заводом гітлерівці розстріляли 1848 громадян єврейської національностіі, переважно стариків, жінок і дітей. Наступного дня вбили ще 1800 чоловік. На каторжні роботи до Німеччини окапанти вивезли 135 юнаків і дівчат.

В ході Проскурівсько-Чернівецької операції (березень 1944 р.) війська 1-го Українського фронту 25 березня зайняли селище і залізничну станцію Деражня.

До середини 1950-х років в місті діяло підпілля ОУН–УПА.

За повоєнні роки в Деражні збільшилась кількість промислових підприємств. Почали працювати цегельний завод, фабрика побутової хімії, комбінат побутового обслуговування, харчокомбінат, плодоконсервний і маслоробний заводи, друкарня, районне об’єднання “Сільгосптехніка». В селищі інтенсивно велося будівництво житлових будинків. Поряд з індивідуальними будинками з’явилися багатоповерхові комунальні.

В 1985 році був прийнятий в експлуатацію Деражнянський цукровий завод потужністю обробки 6 тисяч тонн цукрового буряка за добу. На жаль, через кілька років він припинив свою виробничу діяльність.

З 28 грудня 1987 року селище міського типу Деражня Указом Президії Верховної Ради УРСР було віднесене до категорії міст районного підпорядкування.

В 1991 році Україна стає незалежною державою. Політичні події відзначилися і на житті міста.

Проведено реконструкцію міського парку культури та споруджено Меморіал Слави.

Влітку 1996 року на залізничну станцію прибув перший електровоз.

2000-го року закінчено та введено в експлуатацію оновлений міський залізничний вокзал.

На початку грудня 2001 року на залізничній станції відкрито музей Південно – Західної залізниці та Бориса Степановича Олійника, який 19 років очолював столичну магістраль та був першим головою Укрзалізниці. В експозиції музею показаний розвиток залізничного транспорту від часу його зародження по сьогоднішній день, історія станції (особливо в ХХ-му столітті), а також створений меморіальний куточок Б.С. Олійника.

В 2001 році розпочалася газифікація міста. Особливо широко розгорнулася ця робота у 2002- 2005 роках.

Працюють комунальні служби. Розвивається економіка. Створюються малі приватні підприємства. Відновлюється робота з надання послуг автобусного перевезення. Розвивається спортивна та культурна галузі, створюються клуби, поліпшується суспільне життя. Ведеться робота по облаштуванню вулиць міста.

З початком війни на Сході України і в наше місто прийшли страшні звістки про загиблих деражнянців. Жителі міста, схиляючи голови біля Дошки пам’яті Героїв АТО і Майдану, вшановують героїзм справжніх патріотів, які загинули, стримуючи агресію Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, виборюючи українську незалежність та право жити на власній землі.

Мешканці Деражні пишаються вихідцями зі свого міста, які здобули визнання і славу своїми героїчними вчинками, своєю працею в різних сферах виробництва, культури, суспільного життя. Серед видатних земляків – «кіборг» Герой України – Іван Зубков, доктор медичних наук І. Лернер, диригент, заслужений артист України Василь Гулько, майстриня художнього ткацтва О. Попова, майстер художньої кераміки В. Швець, генеральний хорунжий Армії Української Держави – Левко Дроздовський, Герой Радянського Союзу Петро Стрілецький.

У Деражні частково збереглася забудова ХІХ – початку ХХ століть, серед якої 9 споруд визнані пам'ятками архітектури місцевого значення. Зокрема, привертають увагу: особняк Раціборовського ХІХ-го століття (нині районна лікарня), особняк адвоката Периторіна початка ХХ-го століття (у радянські роки –школа, будинок школяра), прибутковий будинок 1912 року. (сайт міста Деражня).